Бондарчук Сергій Михайлович народився 9 вересня 1961 в селі Губин Старокостянтинівського району Хмельницької області в сім'ї інтелігентів. Мати - Бондарчук(Босюк) Євгенія Степанівна викладала українську мову та літературу в Ладигівській середній школі. Батько - Бондарчук Михайло Павлович працював ветеринарним лікарем у дослідному господарстві "Самчики" Хмельницької обласної сільськогосподарської дослідної станції.
Бондарчук Сергій Михайлович навчався в Ладигівській середній школі. Вищу освіту здобув у Кам'янець-Подільському педагогічному інституті, був студентом фізико-математичного факультету в 1978-1983 роках.
Педагогічну діяльність розпочав у 1983 році в Поповецькій восьмирічній школі Старокостянтинівського району Хмельницької області на посаді вчителя фізики та математики.
З 1997 року викладав фізику у Старокостянтинівській гімназії Старокостянтинівської міської ради Хмельницької області. Вчитель вищої кваліфікаційної категорії,вчитель-методист, переможець міського та учасник обласного етапів конкурсу "Вчитель року—2013" у номінації «Фізика», координатор Всеукраїнського фізичного конкурсу «Левеня» у місті Старокостянтинові.
Захоплювався історією України, багато читав, був надзвичайно ерудованою людиною. Член "Просвіти".
Сповідував і пропагував здоровий спосіб життя, активно займався спортом. У складі вчительської команди Старокостянтинівської гімназії щорічно брав участь у спортивних змаганнях із різних видів спорту, міській вчительській спартакіаді.
Член виконавчого комітету Старокостянтинівської міської ради Хмельницької області. Член ради сприяння розвитку освіти міста Старокостянтинова.
Пов'язав своє життя з Українським Козацтвом .Курінний Українського Козацтва. Нагороджений посмертно Козацьким Хрестом "За козацьку мужність на Майдані" з правом носіння усім його нащадкам за поданням Старокостянтинівського районного козацтва, за рішенням нагородної комісії 4-го козацького редуту Майдану.
Загинув 20 лютого 2014 року на вулиці Інститутській від кулі снайпера, коли виносив поранених.
Не віримо, не можемо сприйняти,
Що Вас уже немає серед нас,
І що дитячі щирі оченята
Вам не всміхнуться, як зайдете в клас.
Схиляєм, друже, голови в скорботі,
Насне зламають подихи біди,
Людино світла, справжній патріоте,
Ви в нашім серці з нами назавжди!
І в мороз до кісток, і в відлигу,
Відчайдушно, до крові, до болю,
Третій місяць, ламаючи кригу,
Здобувають собі люди волю.
Хто повинен був бути з народом,
Хто давав йому вірну присягу,
Захищає бандитську породу
І сприймає свій гріх за звитягу.
Так чому ж їх дивує супротив
Тих, хто б’ється за волю й свободу?
Всіх їх треба по черзі пороти
За порушену клятву народу!
Не стерпілись насилля та гніт!
Хтіли ставити нас на коліна?!
Під ногами мазута, і піт,
Й кров героїв – синів України.
Під ногами палаючі скати
І просякнута димом погода.
Запах їдкий, як порох гармати,
Запах нашої з вами свободи.
Богдан Сліпцов, студент КПІ, випускник гімназії, учень Сергія Михайловича
Його земний шлях був щедрим на добро, людяність, любов. У цій Людині з великої літери поєднувались сила духовності і світлий розум з надзвичайною працездатністю, вимогливість до себе з відповідальністю за долю колег, рідних та близьких. Боляче говорити про Сергія Михайловича уже у минулому часі. Його немає серед нас, та лишаються його добрі справи. Лишається пам'ять. Світла і незабутня. І допоки вона буде в наших серцях - доти житиме серед нас ця гарна й мудра людина.